19 грудня 2017 року гурт Фіолет несподівано презентував новий акустичний альбом, що отримав назву «Невидане». До платівки увійшло вісім композицій, шість з яких до того жодного разу не звучали ні на виступах гурту, ні у будь-яких записах. Інші дві – акустична версія треку «Долоні» та переспів відомої української народної пісні «При Долині Кущ Калини».
Серед презентованих треків пісні як періоду запису альбому «Rock’N’Love» (2012), так і міні-альбому «True Love» (2016).
Сергій “Колос” Мартинюк, фронтмен гурту Фіолет: «Так як “Невидане” – запис цілком домашній (робота над ним тривала на домашній студії Антона Панфілова, барабанщика Фіолету. – Прим. ред.), то не виключено, що окрім гітар, клавіш та голосу, інколи ваше вухо фіксуватиме ледь вловимі крики за стіною, де мама “вичитує” неслухняну дочку-підлітка за її “надто юні” любові, глухі відголоси будівництва на столичних окраїнах, магічний шурхіт сторінок книг, затишне порипування паркету під ногами та наші не завжди контрольовані емоції».
Детальніше про кожну пісню цієї збірки – у прямій мові Сергія.
«Бездоріжжя»
Ця пісня завжди асоціюватиметься для мене з ледь не щотижневими поїздками Київ–Луцьк–Київ і тим легким екзистенціальним депресом, в котрий вганяв мене цей маршрут. Як і непевне життя між двома берегами-містами.
Рядки пісні в маршрутці і народилися, на відтинку Рівне–Луцьк. На той час ми завершували роботу над «True Love» і часу, аби робити пісню у повноцінному аранжуванні не було. Записувати акустичну версію не хотілося – лайтовою родзинкою альбому мала стати «Вона Моя». Коли писався матеріал до альбому «Aurora», талому суму «Бездоріжжя» там місця теж не знайшлося. Кінцево пісня зазвучала на кухні Макса Міщенка в Ірпені.
Українське бездоріжжя тут – ледь не сакральний символ непевності життя в наших широтах: роки йдуть і ти, систематично розпорошуючись на вічні трабли, в якийсь момент з диким острахом усвідомлюєш – краще може вже і не бути – наші найкращі шанси лишилися у минулому. І добре, якщо до цього ти здобув свій чесний тил і відраду, інакше – падіння у прірву невідомості та забуття невідворотнє. Часу в нас дійсно не так і багато.
«Мила, Кінчай»
Іронічно-грайлива тема, написана у період роботи над «Піснями Любові На Полі Бою». До «ПЛНПБ» не потрапила через свій вар’ятський, злегка вульгарний дух. Я не міг поставити її в один трек-лист з «Героями», «Танго», «Сталевими Серцями» та «Найкращими Ліками». Потім були спроби зробити з «Милої» електронний трек з одним із рівненських музикантів, але колаборація ця нічим не завершилась, – пісня наче чекала на «Невидане».
У процесі кінцевого творення треку частково зазнав змін і текст, що в мене трапляється вкрай рідко: «Дорн у вухах на репіт» став «Дощем у вухах на репіт» – мовляв, інколи краще слухати дощ. Вже і не пригадати, що змусило мене написати ці рядки, але це чудова нагода для слухача попроектувати на пісню особистісні досвіди. Розвернутися є де: тут вам і Сан-Франциско, і джедаї з самураями, і бурхливе кохання під прикриттям тонких сусідських стін, і легкі посили до творчості Z, яка грозиться завалити паршивих сусідів.
«Груднева Ніч»
Початок 2014-го, революційні настрої в країні, нова любов, «Вігвам», який от-от і має побачити світ і десятки нових, іскристо-душевних пісень, які я ледь встигаю записувати, розуміючи, що деякі з них настільки особисті, що навряд коли-небудь захочеться ділитися ними зі світом.
Зрештою, далеко не все з написаного пережило ті буремні дні, а те, що таки вижило, буквально кілька місяців тому було знайдено мною на ноуті в одній загубленій в напівтворчому хаосі папці. Банальна історія любові на відстані, але чи можна назвати банальним те, що робило тебе щасливим тоді і продовжує робити таким досі? Навряд. Наймагічніша пісня альбому, якій не бракує атмосфери зимової казки за вікном і бентежного відчуття, що все життя тільки розпочинається. Любов!
«Радіо»
Кумедно про це згадувати і навіть вірити цьому нині не хочеться, але мелодика «Радіо» запозичена з першої версії пісні «True Love» до того, як вона стала такою, якою ви звикли її чути.
Пісня про радіо як таке і радіо як символ певної паралельної реальності, куди ми інколи тікаємо у пошуках себе справжніх/забутих і звідки у наш світ приходить музика та її творці. Тут багато (насправді дещиця) імен та назв тих, хто так чи інакше повпливав на мене і продовжує це робити зараз.
У рядку з квитками, які закінчились, я кілька разів міняв назву гурту, але у підсумку зупинився на Фіолеті з мрійливою надією закликати часи, коли квитки на наші концерти розлітатимуться швидше, ніж ми встигатимемо оновити стрічку новин. Рядки «Радіо» написані в році так 2013, не знаходячи собі місця ні в релізах Фіолету, ні мого сольного проекту. І ще дещо: труби у пісні немає, то все вар’ятські потуги мого вокалу і крутилки Антона Панфілова.
«Кавардак»
Пісня написана у 2016 році. Планував включити її до творчості проекту Kolos & Brothers, але дав задню, коли при перших диктофонних домашніх записах почав ловити себе на відчутті, ніби переспівую щось з Бумбоксу. З великої любові та поваги до лірики Андрія Хливнюка, подумав, що можна обійтися і без цієї пісні. При підготовці «Невиданого» вона знову втрапила мені на очі і цього разу я довго не думав.
«Кавардак» – трагікомедійна історія про так званих творчих людей, які з нагоди і без всі свої життєві негаразди, провали, лажі, перегини і попандоси виправдовують творчістю і диктатом свого ірраціонально-нестандартного его, забуваючи – всі ми ліплені з одного тіста і під одним небом ходимо.
Інколи щастя у простоті життєвій і ясності. Але далеко не всім це цікаво. І мені не завжди. І сміх, і гріх.
«Ассоль»
Чи не найстаріша із записаних для «Невиданого» пісень. Родом з Луцька та далекого 2012 року, коли ми у поті чола працювали над своїм дебютним повноцінним альбомом «Rock’N’Love». Тоді мною писалося дуже багато – сотні текстів, загублених домашніми та офісними ноутами, нотатниками і зошитами.
Минав час і я беземоційно видаляв цілими папками такі доробки з ноута, або викидав до смітника списані записники. Надто багато трешу, потоку голодної свідомості і неідентифікованих рефлексій. Про що більшість тих текстів, на день сьогоднішній в контексті моїх особистих досвідів, сказати вкрай важко. Те саме стосується і міфічної Ассоль в однойменній пісні. Мені сподобався романтичний настрій теми і кілька рядків, які я навдивовижу близько відчув цього літа. Та і сам факт, що пісня дісталася 2017… Це теж стало для мене вірним знаком включити її до альбому. Така собі неоромантика і мої безконечні пісенні домисли про можливість реінкарнації і того, що смерть – це життя, інше життя, але життя.
«При Долині» (народна)
Цю пісню співали у моєму дитинстві старші за святковими столами. Причому співали так, що я ледь стримував дитячі сльози – так мені боліла доля залишеної у полі калини… Потім на таборах співав її з побратимами і я, і під час rock’n-love-туру в 2012 під гітарний акомпанемент Петра Свіста на післяконцертних посиденьках на сумській квартирі в кілька голосів співали її ми всі. Було щемко тоді і не менш щемко зараз. Давно хотів записати її.
Маю надію, переспіви народних пісень стануть хорошою традицією. Хоча таким речам мало місця в компіляції невиданого, їм пасує окремий альбом.
«Долоні» (home version)
Так звучали «Долоні» під час акустичних сетів у 2017 з Максимом Міщенком. Рафінований спокій і чисте умиротворення і, по факту, більше версій за останні вісім років має тільки «Пусте», яка від акустики і денс-року плавно еволюціонувала ледь не до гранджу. Гітару у пісні мило і атмосферно доповнили клавіші нашого драммера-мультиінструменталіста Антона Панфілова. Знову таки, соло на трубі виконує мій голос – живого трубача ми, чесно кажучи, не шукали.
Зважаючи, що цьогоріч «Долоні» у #нірванабудетур відкатали свої завершальні мандри концертними майданчиками, така їхня версія стане, на мій погляд, ідеальною епітафією біля надмогильної плити пісні. Спочивай з миром.
Цифрову копію платівки «Невидане» купуйте у магазині Google Play та iTunes.
